Економіка - це наука, вивчення якої ми починаємо ще в середній школі. Економіка вивчає господарство, способи ведення його людьми, відносини між людьми в процесі виробництва товарів і послуг та закономірності протікання господарських процесів.

Економіка - це господарство, сукупність усіх процесів, що використовуються людиною для забезпечення життя та задоволення своїх потреб. Людина створює необхідні собі блага, умови та засоби до існування застосовуючи власну працю.

Економіка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох.

Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг.

 Термін походить від давньогрецького слова οἰκονομία (ойкономія, "управління домогосподарством") від οἶκος (ойкос, "дім") + νόμος (номос, "звичай" чи "право").

Ціль економіки пояснити як працюють господарства. Економіка проявляє себе у суспільному житті не тільки крізь бізнес, фінанси, державні інститути, але й у злочинності, освіті, релігії та інших соціальних сферах як війна та наука.

Економічна наука допомагає людям, фірмам і державі краще передбачити наслідки своїх рішень у сфері економіки.

Учасників економічних відносин називають економічними суб’єктами: виробники-споживачі, продавці-покупці, урядовці-громадяни, банки-клієнти, працедавець-найманий працівник, власники землі,нерухомості-орендарі, кредитори-боржники, платники податків-органи фінансової влади.

Те, з приводу чого виникають економічні відносини, називають об’єктами економічних відносин: готові продукти, доходи державного бюджету або родини, матеріальні виробничі ресурси (земля,  машини, обладнання), фінансові ресурси (кредити, кошти фондів), прибутки підприємців.

Частіше всього економіку поділяють на мікроекономіку (мала економіка) яка ставить за мету дослідити поведінку фірм, окремих людей, сім'ї та макроекономіку (велика економіка) яка вивчає країни, великі інтернаціональні об'єднання та світ в цілому.

У сучасному суспільстві люди мають багато різних потреб.

Потреби – це усвідомлені бажання. Потреби людини безмежні й постійно зростають. Кожна задоволена потреба створює нову.

Щоб розпочати свій бізнес, підприємець повинен знати потреби споживачів його продукції. Розробці моделі потреб надають великого значення у розвинутих країнах. Результати розробок і досліджень потреб широко використовуються в рекламах, написанні бізнес - планів.

Західні економісти часто користуються так званою "пірамідою потреб за С.Маслоу". Це своєрідна класифікація, створена за критерієм значущості та ієрархії потреб.

Потреби у самоствердженні, саморозвитку , самореалізації.

Потреба у повазі (самоповага , статус серед інших , визнання.)

Соціальні потреби; відчуття духовної близькості , любові.

Потреба у самозбереженні (безпека , захищеність.)

Фізіологічні потреби - виживання , голод , холод , спрага , спека.

Ми розглядаємо потреби , що пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву економічних потреб - необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними, використовувати за призначенням.

Особисті економічні потреби

Фізіологічні :-продукти харчування -одяг, взуття - житло -товари господарсько- побутового призначення

Інтелектуальні -одерження освіти -підвищення кваліфікації -культурний відпочинок -предмети і послуги куль турного призначення

Соціальні-охорона здоров'я -житлово побутові умови-умови праці-транспорт, зв'язок.

Звернути увагу на такі положення: потреби залежать від кліматичних умов; традицій, особистості людини, культури, освіти, місця роботи, захоплень.

Наприклад потреба в одязі для учителя, шахтаря, ескімоса, жителя Африки.

Наступні потреби, більш високі, задовольняються лише тоді, коли були задоволені попередні.

На прикладах економічно розвинених країн 20 ст. можна виділити три етапи розвитку потреб:

І - до середини 50-х років - домінували матеріально-речові потреби.

ІІ- з середини 50-х років - перехід до економіки споживання. Почали формуватися соціальні потреби: побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги.

У жителя США 40% витрат становили оплата послуг (зв'язок, побутові послуги, розваги), 12%- товари довгострокового споживання, 15%- харчування.

ІІІ-етап - почався у 80-ті роки. Розвиток гуманітарних потреб, пов'язаних із творчістю, духовним розвитком особистості. В економічно розвинених країнах виникають потреби у вільному часі. За даними опитування ? американців готові відмовитись від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб  нематеріального характеру. 42% робітників висловлюються за збільшення вільного часу за рахунок зменшення заробітку.

Потреби змінюються за віком, соціальним станом.

Потреби людей безмежні. Ця безмежність породжена людською фантазією, конкуренцією виробників, які пропонують нові засоби задоволення потреб. Стимулює потреби реклама, що надходить з різних джерел.

Оскільки потреби безмежні, а блага – обмежені, тому з давніх-давен у людей існує проблема вибору. Тобто потрібно вибирати на що витрачати обмежені ресурси. Але раціональне використання ресурсів може змінити рівень обмеженості. Економіка в широкому розумінні вивчає раціональні методи використання обмежених ресурсів із метою найповнішого задоволення потреб.

Отже, можна визначити основні економічні аксіоми:

1. Потреби завжди безмежні та мають тенденцію до зростання.

2.Виробничі ресурси завжди обмежені, тому виникає необхідність їх раціонального використання.

Основу людського життя становить виробництво. Воно здійснюється завдяки взаємодії праці людини, засобів і предметів праці.

Економічні ресурси мають загальну суттєву властивість: вони рідкісні, тобто їх кількість обмежена. Кількість земель, корисних копалин, капітального устаткування та робочої сили (робочий час) обмежена.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювальні (відновлюються природою – флора, фауна та суспільством – засоби виробництва; трудові ресурси) і не відтворювальні (корисні копалини). Крім того, час відтворення деяких ресурсів наскільки тривалий, що їх зараховують до не відтворювальних (розорені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми).

 Фактори виробництва.

а) земля:

Земля або природні ресурси – це речовини природи, а також предмети праці, які вже пройшли обробку (електроенергія, пластмаси тощо). Матеріальне виробництво без цього фактору зовсім неможливе. До нього зараховують землю і все, що розташоване на ній і в ній: орні площі, ліси, ресурси річок, озер, морів , океанів, корисні копалини, тобто все, що людина бере від природи. Це природне середовище, де відбувається життєдіяльність людини.

б) капітал:

Капітал або фізичний капітал – це вироблені раніше блага, які використовуються як засоби виробництва інших благ, зокрема, споруди, устаткування, інструменти, складські запаси, тобто майно фірми тривалого користування.

в) праця:

Праця – кваліфіковані і некваліфіковані робітники, менеджери; іншими словами, це потенціал фізичної та розумової енергії людей, яка використовується в процесі виробництва, набуті знання і трудові навички. Цей фактор називається «людський капітал». Без праці неможливі ні використання природних багатств, ні виробництво товарів. Ефективність праці залежить від доцільного застосування тих здібностей, з якими ми народились, і знань, яких ми набули в навчанні. З певного віку всі працездатні люди, що мають належні фізичні та розумові здібності, є трудовими ресурсами.

г) підприємницький хист:

Четвертим, об’єднуючим фактором виробництва, його рушійною силою є підприємницький хист,  або підприємливість. Підприємницький хист передбачає наявність здорового глузду, вміння йти на ризик, використання всіх можливостей для досягнення певної мети, хист до управління.

Підприємець – новатор, який, прагнучи отримати додаткову вигоду, використовує винаходи, веде пошук шляхів удосконалення, поліпшення організації виробництва, запроваджує нові досягнення задля оптимального поєднання наявних ресурсів. Винагородою для підприємця є підприємницький прибуток – плата за його ризик. Діяльність у будь-якій сфері економіки називається підприємництвом.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства. Економічна наука розглядає виробництво як єдність природних , суспільних відносин.

Основні елементи процесу виробництва

Предмет праці — речовина природи, на яку людина діє в процесі праці.

Засіб праці — річ, якою людина діє на предмет праці.

Виробництво поділяється на матеріальне і нематеріальне.

Технологічні способи виробництва (ТВС)

- реміснича технологія;(  Інструментальний )
- машинне виробництво;( Індустріальний )
- автоматизоване виробництво.( Постіндустріальний)

Економічна ефективність показує зв'язок між кількістю виробничих ресурсів і одержаною кількістю певного продукту. 

Усі виробничі ресурси обмежені. Деякі ресурси: земля, нафта, газ, руди металів, вугілля – взагалі не відтворюються. Тому вкрай потрібно використовувати ресурси ефективно.

У найширшому розумінні ефективність – це співвідношення результатів і витрат.

Більша ефективність досягається тоді, коли результати зростають, а витрати, навпаки, скорочуються.

Результати економічної діяльності втілюються в продуктах, призначених для задоволення потреб,а витрати  пов’язані з використаними ресурсами. Ефективність виробництва визначається за формулою:

Е=Q:C,

де   Е-ефективність виробництва,

      Q - кількість одиниць створеної продукції,

      С-витрати виробничих ресурсів.

Створений виробничий продукт рухається далі в обміні, розподілі та споживанні.

Економічне життя будь-якого суспільства є певним чином організоване. Спосіб цієї організації називається економічною системою.

Розкрити спосіб організації - означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб'єктів економічних відносин, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потрапляють до виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів. За цими критеріями розрізняють економічні системи.

 Доходи економічних суб'єктів.

Усі, хто самостійно приймає і реалізує економічні рішення на власний ризик, складає господарські плани та втілює їх у життя належать до суб'єктів господарювання (суб'єкт/в економічного процесу). Суб'єктами сучасної ринкової економіки є підприємці, працівники, кінцеві споживачі, власники позичкового капіталу, власники цінних паперів тощо, яких узагальнено поділяють на дві мікросистеми — домогосподарства і фірми. Залежно від ролі, цілей і масштабів участі в економічному процесі розрізняють три основні групи економічних суб'єктів: 

Домашні господарства (окремі люди, сім'ї), які є власниками приватних коштів та належного їм майна. Його головна економічна функція - кінцеве споживання продуктів і послуг вироблених підприємствами, корпораціями, організаціями, фірмами, компаніями.

Домашнє господарство є особливим явищем ринкової економіки. Поняття "домашнє господарство" близьке до поняття сімейного господарства у звичайному розумінні: люди, пов'язані родинними зв'язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують, мають на меті максимальне задоволення власних потреб. Але в ринковій економіці домашні господарства є особливим утворенням: вони не лише отримують і витрачають доходи, а й є власниками та постачальниками всіх ресурсів, необхідних фірмам для виробництва товарів і послуг, — землі, праці, капіталу, підприємницьких здібностей.

Підприємства (організації, фірми, компанії, корпорації) - це організації різних форм власності і різних розмірів, які виробляють товари чи надають послуги з метою наступної їх реалізації на ринку для отримання прибутку.

Державні установи й організації - це неприбуткові бюджетні організації, які здійснюють державне управління країною й економічного на всіх рівнях - від місцевого до загальнонаціонального (місцеві органи самоврядування, місцеві державні адміністрації, адміністрація Президента України, Міністерства, Кабінет Міністрів - Уряд України, Верховна Рада України).

Основні форми доходів населення є:

Заробітна плата - дохід працівника за працю;

Відсоток – дохід на грошовий капітал

Рента – дохід від використання землі та інших природних ресурсів;

Підприємницький дохід – дохід за підприємницьку діяльність;

Державні трансферні платежі – виплати з держбюджету у формі грошової допомоги, субсидій, пенсій, стипендій.

Джерелами особистих доходів є:

·        Трудові (зарплата, підприємницький дохід, забезпечення військовослужбовця)

·        Соціальні (пенсії, грошові допомоги, стипендії)

·        Вторинні (дивіденди, відсотки за вкладами, доходи від нерухомості)

·        Інші (спадок,виграш)

 Розподіл, обмін і споживання як взаємопов'язані процеси.

Створений у виробництві продукт рухається далі в обміні, розподілі та споживанні. Саме цей рух і називають економічним кругообігом.

 А)Обмін - це процес руху споживчих благ і виробничих ресурсів від одного учасника економічної діяльності до іншого. Він з'єднує виробників і споживачів, пов'язує членів суспільства. Через обмін формується система економічних відносин. Способи обміну вельми різноманітні. Він може проводитися за допомогою бартеру або опосередковано - через гроші, бути вільним або строго регульованим. Одне безперечно: обмін вигідний для його учасників і ефективний для суспільства.

Б)Розподіл. Як обмін, так і функціонування економіки в цілому припускають дотримання відомих пропорцій, кількісних параметрів. Останні визначаються в процесі розподілу економічних ресурсів і споживчих благ. Розподіл у вузькому сенсі означає визначення розміру доходу, отримуваного окремими учасниками економічної діяльності та соціальними групами. Розподіл доходів у будь-якому суспільстві не буває строго рівномірним: одні соціальні групи (підприємці, висококласні фахівці) одержують високі доходи, інші (працівники невисокої кваліфікації, пенсіонери) - мають порівняно низькі доходи, треті - середній клас, тобто переважна частина кваліфікованих працівників і членів їх сімей, - отримують доходи, що забезпечують достатню якість життя, що склався в суспільстві життєвий стандарт.

 В) Споживання. Завершальний акт господарської діяльності - споживання. Воно являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних і перспективних потреб. Коли мова заходить про споживання, то перш за все виникає уявлення про споживчої функції домашніх господарств. Однак споживаються не тільки споживчі (продукти харчування, одяг), але й інвестиційні товари (верстати, обладнання, будматеріали).

 Економічний кругообіг. Кругообіг ринкової економіки починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурсів працю, землю і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до фірм, які, розподіливши та поєднавши їх у певний спосіб, створюють товари і послуги. Вироблені товари і послуги, опинившись на ринку продуктів, стають об'єктом попиту і подальшого споживання домогосподарств. Цим завершується перше (на рис — внутрішнє) коло кругообігу у ринковій економіці.

Друге коло кругообігу починається з фірм. Фірми, здійснюючи витрати, є на ринку ресурсів покупцями. Купуючи ці ресурси у домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Фірми, які ці товари і послуги реалізують, привласнюють виручку від реалізації.

Отже, на ринку товарів і послуг фірми пропонують їх, а домогосподарства визначають свій попит на товари і послуги. На ринку ресурсів домогосподарства пропонують ці ресурси для продажу, а фірми визначають свій попит на них. Подвійний зв'язок домогосподарств і фірм через ринок ресурсів і через ринок продуктів забезпечує узгодженість дій цих суб'єктів ринкової економіки. Однією з основних функцій домогосподарств є споживання приватних благ, які купуються на ринку, і суспільних благ, що надаються державою.

Економічна система створює «правила гри», відповідно до яких людина грає різні ролі. Ми є споживачами, коли споживаємо різні товари та послуги. Коли ми продаємо наявні у нас ресурси (знання, інформацію, вміння та навички, результати праці), ми граємо роль продавців. А коли витрачаємо отриманий від продажу ресурсів дохід на купівлю товарів і послуг, є покупцями. Виробники (фірми) є продавцями, коли вони продають вироблений ними товари і послуги, і покупцями, коли купують у домашніх господарств вироблені ресурси.

 В економічній системі виробники пред'являють попит на фактори виробництва і пропонують товари і послуги. У той же час домашні господарства створюють пропозицію чинників виробництва і пред'являють попит на товари і послуги. Таким чином, кожна людина стикається з двома ринками (товарів і послуг; факторів виробництва). В економіці існують два різноспрямовані кругових потоку: потік грошей і потік