Розділ 3. Національна економіка як ціле.

Тема 6. Загальні результати національного виробництва.

У цій і наступних темах буде використано макроекономічний підхід до пояснення економіки.

Перше, що характеризує національну економіку, - це її національне багатство. Обсяг і структура національного багатства визначають потенціал усієї економіки.

Потенціал – це здатність економіки виробляти речі та послуги, задовольняти потреби власних громадян, іноземців, які купують вітчизняні товари, та конкурувати з економіками інших країн на зовнішніх ринках.

Основними елементами національного багатства будь-якої країни є людський, природній та фізичний капітал.

Дані Світового банку про структуру національного багатства розвинених країн переконливо свідчать, що основним складником і передумовою успіху в досягненні добробуту власних громадян та гідного місця в світі є людський капітал. Його відтворення та нагромадження має бути основною турботою і урядів країн, і окремих громадян.

Наявність  економічного потенціалу – національного багатства країни – є необхідною, але не достатньою умовою для нормального функціонування економіки як єдиного цілого. Однією з таких умов стає відповідність (баланс) сукупних доходів та сукупних витрат.

Доходи, так само як і витрати, мають не тільки окремі економічні субєкти, а й економіки в цілому. Доходи і витрати в межах усієї економіки називають сукупними. Саме вони виявляють те, що економіка є цілим.

Якщо доходи перевищують витрати, то це є свідченням успішної діяльності. Подібне зіставлення необхідно робити і на макроекономічному рівні. Проте критерій успішної діяльності економіки в цілому інший: на макроекономічному рівні має досягатися відповідність, або, як кажуть інакше, баланс сукупних доходів і сукупних витрат. Для пояснення цієї тези скористаємося прикладом. Приклад. Нехай уся економіка країни обмежується виробництвом одного товару — цукру; єдиний ресурс, який у цьому виробництві використовується, — це праця. Для спрощення ситуації ми поки що не братимемо до уваги двох інших суб’єктів: державу і закордонних споживачів. Зв’язки виробників і домогосподарств у цьому випадку відображає така схема: Схема відображає рух ресурсу праці від домогосподарств до підприємців і зворотний рух виробленого цукру. Це складає внутрішнє коло кругообігу. Зовнішнє коло складається з руху доходу у вигляді зарплати від підприємців до домогосподарств і зворотного руху споживчих витрат, тобто використання набутих доходів на придбання цукру. Нормальне функціонування економіки вимагає дотримання вимоги (правила): будь-яка дія, що спричиняє зміни у доходах, передбачає відповідні зміни у витратах і, навпаки, будь-яка дія, що означає зміну витрат, вимагає змін у доходах. Уявімо ситуацію: виробники цукру, бажаючи збільшити його виробництво, залучили додатковий ресурс праці, але відповідним чином не збільшили сукупні доходи власників цього ресурсу (домогосподарств). Наслідком цього буде те, що додатковий цукор не буде реалізований, адже для його реалізації не вистачатиме доходів і споживчого попиту.

Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція — це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної про­дукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг.

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги,  послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів і нерезидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).

Виробничий метод

Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули:

ВВП = Σ(ВВ - MB) + (ПП - С),

де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

MB — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії;

(ПП - С) — чисті продуктові податки.

Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (MB) товарів та послуг.

Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприєм­ствами-резидентами. До них відносять такі податки як податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін.), мито тощо.

Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; суб­сидії на експорт і імпорт та ін.

Метод кінцевого використання

Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ,

де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

ЧЕ —чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - Ім).

Розподільчий методом

Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП — це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП - С),

де ЗП — заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів;

ВКП — валовий корпоративний прибуток; він роз­поділяється на три частини: податок на корпоративний прибуток (ПКП), дивіден­ди (Д) та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробницт­ва, включаючи й амортизацію (НрП);

ЗД — змішаний доход, тобто доход некорпоративного (індивідуального) бізнесу;

НП — неприбуткові податки, що включають по­датки на продукти та інші податки на ви­робництво і імпорт;

С — субсидії на продукти та інші субсидії, по­в'язані з виробництвом і імпортом;

(НП - С) — чисті неприбуткові податки.

Валовий національний дохід

Валовий національний доход (ВНД) —це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн.

Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПДз) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам. Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон:

ВНД = ВВП + ЧПД,

Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт

Макроекономічні показники — це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспіль­ства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Це тому, що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

Потенціальний ВНП – це ВНП ,який можливий за повного використання наявних ресурсів (за повної зайнятості).

Дефлятор ВНП  - це відношення номінального ВНП до реального, характеризує зміну рівня цін.